Пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського (Мироточивого)
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва – Солунь). Йшло III-тє століття христянства.
Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька – проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. Цікаво, що серед загрожуючих римлянам варварів важливе місце займали наші предки слов’яни, які особливо охоче селилися на Фессалонійському півострові. Існує думка, що і батьки Димитрія були слов’янського походження. У відношені до християн воля імператора була виражена тотожньо: “Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого”. Іператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стежку ісповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику.
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей християнській вірі і викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство.
Коли Максиміан взнав, що знову призначений ним проконсул – християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, з бажанням поквитатись із солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному слузі Луппу роздати майно бідним із словами: “Розділи багатство земне між ними – будем шукати собі багатства небесного”. А сам віддався посту і молитві, готуючи себе до приняття мучинецького вінця.
Коли імператор увійшов в місто, покликали до нього Димитрія, і він сміло сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав заключити сповідника в темницю, і Ангел зійшов до нього в темницю, втішучи і укріпляючи в подвизі. Тим часом імператор придавався гладіаторським видовищам, любуючись, як його улюблений силач, німець на ім’я Лій, кидав із помоста на спис воїнів, переможених ним у боротьбі християн. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із Солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. По благословенню Димитрія, Нестор подолав молитвами святого угодника лютого німця і кинув його із помоста на спис воїнів, як вбивця–язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора пам’ять 27 жовтня) і послав воїнів в темницю – пробити списом благословившого його на подвиг святого Димитрія.
На світанку 26 жовтня 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний слуга святий Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові.
Перстнем і іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і умертвити його.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірям, але солунські християни взяли його і тайно предали землі. При святому рівноапостольному Константині (306
337) над могилою святого Димитрія було споруджено церкву. Коли минуло сто років, при будівництві нового великого храму на місці старого, знайденні були нетлінні мощі святого мученика. З VІІ століття коло раки великомученика Димитрія спостерігається чудесне виливання благовонного мира, у зв’язку з цим великомученик Димитрій отримує церковне іменування Мироточивого. Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенесення його святих мощей або частиці їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій тайно проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік.
Неоднаразово намагалися приступити до міста слов’яни–язичники, але були вигнані від стін Солуні видом лютого світлого юнака, який обходив стіни і наганяв жах на воїнів. Можливо тому ім’я святого Димитрія Солунського особливо шанують у слов’янських народах після просвітлення їх світлом Євангельської істини.
З іменем святого великомученика Димитрія Солунського пов’язані, за промислом Божим, перші сторінки руського літопису. Коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем (907), як повідомляє літопис, “боялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій посланий на нас від Бога”. Руські воїни завжди вірили, що вони знаходились під особливим захистом святого великомученика Димитрія.
Здавна шанували св. Димитрія на українських землях. До початку 70-х років ХІ століття відноситься заснування Димитрівського монастиря в Києві відомого потім як Михайлівський – Золотоверхий монастир. У 1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Владимира
До речі, обоє згаданих князів – Ізяслав і Всеволод, при хрещенні отримали ім’я Димитрій.
Росіяни особливо вшановують святого Димитрія, як небесного покровителя князя Димитрія Донського який переміг у битві з татарським ханом Мамаєм 1380 р. на Куликовому полі. Ця подія започаткувала звільнення російських земель від панування Золотої Орди та формування об’єднаної держави під покровительством Москви. Великим шанувальником святого великомученика Димитрія Солунського був і сам великий князь Московський Димитрій Донський (+1389). В 1380 році, цим князем для згадування воїнів, які загинули в Куликовській битві була встановленна Димитрівська поминальна субота. Благословення на це дав преподобний Сергій Радонежський. В цю суботу у молитві згадуються усі воїни, які загинули у різних збройних конфліктах, але разом із ними згадуються і інші спочилі.
Згідно з уставом Православної Церкви субота напередодні вшанування святого Димитрія вважається поминальною. Молитви за покійних у цей день в Україні завжди супроводжувалися багатою обрядовістю та традиціями. За давнім звичаєм, у деяких регіонах після панахиди влаштовували спільні громадські обіди біля церков. Поминальна трапеза передбачала споживання колива (розварений ячмінь чи пшениця, заправлені медом та родзинками) чи кондаку (у свяченій воді з медом розмочували пшеничний білий хліб). На могили клали хлібини із запаленими свічками, роздавали хліб бідним і жебракам, подавали їм милостиню.