Неділя 6-та Великого посту. Вхід Господній в Єрусалим

Свято Входу Господнього в Єрусалим, яке ми святкуємо за тиждень до Світлого Христового Воскресіння, пасхи Христової, це – свято Божественного торжества. В цей день все місто заворушилось – повіствує нам євангеліст Матфей, народ поспішав назустріч Христу, який прямував в Єрусалим. Люди розстеляли свій одяг на дорозі, різали гілки з дерев і стелили, виголошуючи: “Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім’я Господнє! осанна у вишніх”. Наступило якесь незвичайне просвітлення. Здавалося, весь народ Єрусалимський впізнав у Ньому Христа й Бога, Який творить чудеса, воскрешає мертвих. Народ тріумфував.

Хвилини такого прозріння яке відбулося у єрусалимлян незадовго до Христової Пасхи, бувають і в кожного із нас. Раптом усе стає таким зрозумілим – і буття Боже, і безсмертя людської душі… Що ж може викликати таке почуття, таке високе прозріння і просвітлення? – Краса Божественного Всесвіту, мудрість і закономірність у всьому, успіх чи невдача, радість чи горе, щастя чи нещастя?На темному небосхилі нашої свідомості, яку так часто покривають хмари житейської суєти і дріб’язкових турбот, наступає раптом прояснення, і людина співає “Осанна”.

Єрусалимський радіючий народ, який сьогодні виголошує Христу: “Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів”, вже через кілька днів буде кричати: “Розпни, розпни Його!”. Це ж, на жаль, відбувається і з нами. Змінюється швидко наш настрій, а з ним втрачається й просвітлення. Єрусалимляни швидко забули радісне “осанна” й почали вимагати смерті Невинного. Ще чути вигуки вітання і радісного “осанна”, а Юда задумує зрадити Христа, продати свого Вчителя.Своїми гріхами і беззаконнями, неправдою і нечистотою люди  кожен раз зраджують Бога і вимагають Його нових страждань і нового розп’яття.

Зустрічаючи нині вірою, серцем і душею грядущого на закоління Божественного Агнця, пам’ятаймо, що в наших серцях живе “осанна”, даймо можливість розвиватися цьому стану на славу Божу і для нашого спасіння. Коли ж нас мучить лють, роздратування, заздрість, зневіра чи туга, – згадаймо, що в Христі наше просвітлення і напоумлення.

Свято Входу Господнього в Єрусалим – це свято торжества і радості, але ж це і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Жителі Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного Царя і Владику, але Його царство і володарювання – нескінченне, навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він – сама вічність. Він іде через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів.Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.Дитяча невинність, вказуючи на яку Христос говорив: “Таких є Царство небесне”, зачарована його Божественною красою посилає йому щиру хвалу: “Осанна синові Давидовому…”. Будемо ж і ми подібні на цих дітей сьогодні і завтра і завжди.

Христа, який входив в Єрусалим, люди зустрічали з пальмовими гілками як царя і переможця, що вертався з перемогою, перемогою над смертю. Їх зрізали з дерев і кидали до ніг Господа, постилаючи своїм одягом.Пізніше утвердилася традиція цього дня з гілками пальми (або слов’янською – ваій) приходити до храму. Тому і неділя ця стала називатися Неділею ваій. На Русі пальми ніколи не росли, і люди замість пальмових гілок приносили до храму вербу – дерево, яке раніше від інших прокидається після зимового сну. А саме свято стали називати Вербною неділею. Після Вербної неділі починається Страсний тиждень – останній підготовчий до свята Пасхи.

Пройдемо ж і ми зі смиренням і сокрушенним серцем разом з Христом через ці страшні дні і події страстей Господніх, що наступають. Будемо страждати разом з Христом під час Його Хресної дороги. Нехай беруть в цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, співрозпинання, співумирання з Христом обов’язково приводять до воскресіння з Ним.