Пасха: до питання про час святкування Пасхи Христової

Великдень (від грецького πάσχα – “проходження повз”), також, Воскресіння Христове – найдавніше християнське свято, головне свято богослужбового року. Встановлене на честь Воскресіння Ісуса Христа. В даний час його дата в кожен конкретний рік обчислюється за місячно-сонячним календарем, що робить Великдень перехідним святом.

Великдень у євреїв святкується на честь Виходу з Єгипту. На згадку про цю подіюв Єрусалимі наказувалося робити ритуальне заклання однорічного ягняти чоловічої статі, без вади, якого слід було спекти на вогні і з’їсти повністю, щобне переломитикісток, з опрісноками (мацою) і гіркими травами в сімейному колі протягом пасхальної ночі.Після руйнування Храму в Єрусалимі ритуальне заклання стало неможливим, тому іудеї на Пасху їдять тільки опрісноки.

У малоазійських церквах, особливо євреями-християнами, в I століттін. е.. свято щорічно відзначалося разом з іудейськимВеликоднем – 14 нісана, так як і іудеї і християни очікували у цей день пришестя Месії (Блаж. Ієронім, Толк.). Деякі церкви переносили святкування на першу неділю після юдейської Пасхи, тому як Ісус Христос був страчений в день Пасхи і воскрес за Євангеліями на день після суботи.

Вже в II столітті свято приймає характер щорічного у всіх Церквах Але незабаром стало помітнавідмінність традицій Помісних Церков. Виниклатак  звана«Пасхальнасуперечка» між Римом і церквами Малої Азії. Християни Малої Азії, названі четиренадесятниками, суворо трималися звичаю святкування Великодня 14 нісана, спираючись на авторитет ап. Іоанна Богослова. У них же іменування єврейської Пасхи перейшло на назву християнської і згодом поширилося. Тоді як на Заході, не зазнавшивпливу Іудейохристиянства, склалася практика святкування Великодня в перший недільний день після єврейської Пасхи, при цьому обчислюючи останню як повний місяць після дня рівнодення. У 155 році Полікарп, єпископ Смірни, їде до римського єпископа Аніко, щоб домовитися про спільне святкування Великодня, але угоди досягнуто не було.

Питання єдиного дня святкування Пасхи для всієї християнської ойкумени булопоставленеімператором Костянтином Великим на скликаному в 325 році соборі єпископів у Нікеї, згодом названим Першим Вселенським. На соборі було прийнято рішення погоджувати день святкування Пасхи між громадами.

Вихідне визначення Першого Вселенського собору щодо Пасхи, про те що пости і свята повинні бути одночасно у всіх Церквах, стало підставою для церковного статуту.

Олександрійський єпископ мав обчислювати цей день і заздалегідь повідомляти його до Риму, щоб забезпечити єдиний день святкування. Однак через якийсь час таке повідомлення припинилося. Схід і Рим почали святкувати Великдень кожен за своїми обчисленнями, часто в різні дні. В Олександрії були створені великодні таблиці – пасхальний календар, що дозволяливизначити дату Пасхи на тривалий період. В їх основу було покладено 19-річний місячно-сонячний цикл, а за дату весняного рівнодення прийнято 21 березня. У VI-VIII століттях ця Пасхалія була прийнята ЗахідноюЦерквою.

Євсевій в «Церковній історії» відзначає, що деяка частина малоазійських церков все ж таки не змінила давній звичай.Помісний Собор в Антіохії у своєму першому правилі постановив відлучати від церкви як єретиків тих які  святкуютьВеликдень з іудеями.

У VI столітті Римська церква прийняла східну пасхалію. Але протягом майже 500 років після Нікейського собору Великдень святкувався за різними пасхаліями.Олександрійська Пасхалія використовувалася в усьому християнському світі до кінця XVI століття, більше 800 років. У 1582 році в Римсько-католицькійЦерквіпапа Григорій XIII ввів нову Пасхалію, названу григоріанською. Внаслідок зміни пасхалії змінився і веськалендарь. У цьому ж році папа Римський Григорій направив послів до патріарха Єремії з пропозицією прийняття нового григоріанського календаря і нової григоріанської пасхалії. У 1583 року патріарх Єремія скликав великий помісний собор, запросивши східних патріархів, на якому піддали анафемі не тільки приймаючих григоріанську пасхалію, але і григоріанський календар.

У результаті реформи пасхалії католицький Великдень часто святкується раніше іудейської або в один день і випереджає православний Великдень в деякі роки більше ніж на місяць.

У 1923 році Константинопольський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) провів т. зв. «Всеправославний конгрес» за участю представників Елладської, Румунської та Сербської православних церков, на якому був принятий новоюліанский календар, ще більш точний, ніж григоріанський і збігається з ним до 2800 року. Східні церкви засудили це рішення, а Олександрійська провела Помісний Собор, ухваливши, що у введенні нового календаря немає ніякої необхідності. У Руській та Сербської церквах після спроби зміни календаря залишили колишній через можливу смутув народі.

У березні 1924 року на новий стиль перейшли Константинопольська (вже за Григорія VII) і Елладська церкви. Румунська церква прийняла «новоюліанський» календар 1 жовтня 1924року.

Збурення духовенства і народу нововведеннями Мелетія змусили його подати у відставку 20 вересня 1923 року.20 травня 1926 Мелетій стає Папою і патріархом Олександрійської церкви, де, всупереч перш прийнятому соборному рішенню, вводить новий календар. У грецьких церквах стався масштабний церковний розкол, що не залікувався ідонині. Утворилося кілька самостійних старокалендарних грецьких Синодів.

На МосковськійНараді 1948рокубуло вирішено, що Великдень і всі перехідні свята святкуються усіма Православними церквами з Олександрійськоюпасхалієюі юліанським календарем, а неперехідні свята по тому, на якому живе дана Церква. У тому ж році на новоюліанський календар перейшлаАнтіохійска православна церква.

Сьогодні юліанським календарем цілком користуються тільки Руська, Єрусалимська, Грузинська і Сербська Православні Церкви, а також Афон. Фінляндська православна церква повністю перейшла на григоріанський календар. Решта Церковсвяткують Великдень та інші перехідні свята за старим стилем, аРіздво та інші неперехідні свята –за новим стилем.