Антиправославні Мараморош-Сиготські судові процеси на сторінках «Церковныхъ Ведомостей»

Багатовікова історія Закарпаття пов’язана з поневоленням з боку сильних сусідніх держав, зокрема Угорського королівства. Зрозуміло, що угорська обмежувала права місцевого населення, в першу чергу доводиться говорити про економічну і церковну політику Будапешта. Православний рух на Закарпатті, що відродився у перших роках ХХ ст. характеризувався хаотичністю та багатогранністю. Він мав під собою як релігійну, так і соціально-економічну та національну основи.

Перехід у православ’я був спровокований самим греко-католицьким духовенством, котре не дотримувалося канонічних та моральних принципів, намагалося використовувати свою посаду задля наживи та збагачення. Крім того, православному рухові сприяло важке матеріальне становище селян, що постійно погіршувалося. Угорська влада не дотримувалася законодавства, яке дозволяло зміну релігії: ці норми лише декларувалися. Офіційне листування вищого керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії з угорським урядовими керівниками різних рівнів засвідчує той факт, що духовна влада вбачала в поширенні православ’я порушення своїх матеріальних інтересів. З цією метою православ’ю надавалося політичного та проросійського забарвлення, бо лише у такому ракурсі цей рух можна було вважати антидержавним, тобто таким, який потребує жорстокого придушення. Говорити про політичну агітацію проти угорської держави у 1901-1906 рр. не доводиться, бо прагнення частини українських закарпатців сповідувати ту саму релігію, що й їх брати на Сході, не могло бути злочином проти угорського народу, а закономірним явищем розвитку суспільства, яке намагалося зберегти себе від тотальної мадяризації та латинізації.

Напередодні Першої світової війни відбулося значне географічне розширення православного руху. Релігійна боротьба пронизала всі сфери суспільства: школу, церкву, урядові кола. Керівництво Мукачівської греко-католицької єпархії не хотіло йти на поступки селянам, які вимагали заміни священиків та зниження церковних податків. Воно звернулося до уряду, щоб силою придушити православний рух. Судовий процес в Мараморош-Сиготі у 1913-1914 рр. показав світовій громадськості, що в Угорщині органи влади діють за допомогою провокаторів та підкуплених свідків і не дотримуються законодавства про релігію. Вдалий захист, який проводили адвокати, показав, що угорська влада, не маючи змоги засудити православних за вихід з унії, безпідставно інкримінувала їм державну зраду. Вирок суду свідчив про поразку судової системи імперії та її кризу. Методи слідства шокували широкий загал та зацікавили чимало європейських періодичних видань, котрі об’єктивно оцінювали православний рух. Посилення тиску угорської адміністрації спричинила також складна міжнародна ситуація напередодні та в роки Першої світової війни. Проросійські симпатії, що проявлялися як наслідок соціально-економічного зубожіння місцевого населення та незадоволення греко-католицьким духовенством, лякали угорську владу. Слід відзначити, що православний рух в Угорській Русі розвивався у тісному зв’язку з православ’ям на інших українських землях, зокрема, у Галичині та на Лемківщині, де австрійська адміністрація проводила аналогічну боротьбу з православними.

Як вже вказувалося, православний рух у Верхній Угорщині цікавив дописувачів багатьох періодичних видань. У даній доповіді ми проаналізуємо лише одного із таких видань – офіційний орган Святійшого Синоду Руської Православної Церкви – журнал «Церковные Вђдомости», а точніше його неофіційну частину «Прибавления к Церковнымъ Вђдомостям».

«Церковные Вђдомости» – тижневик, що видавався з 1888 по 1917 рр [1]. Офіційна частина журналу носила службовий характер і містила урядові розпорядження, укази, розпорядження Синоду, звіти обер-прокурора, повідомлення про нагороди. Неофіційна частина видання «Прибавления» являє собою поєднання елементів різних типів видань: науково-богословський, духовно-повчальний, місіонерський. Крім того, аналіз змісту тижневика показує, що в певні періоди «Церковные Вђдомости» обговорювали і гострі суспільно-політичні питання. Матеріали 1905-1914 рр. жваво зачіпали гострі проблеми російської дійсності. Втрачаючи владу в державі, Церква позбавлялася серйозних важелів впливу на простий народ, авторитет її падав, в народному середовищі з популяризацією соціалістичних ідей зростала недовіра до інституту православ’я. Необхідність реформування Церкви розуміло все духовенство, від парафіяльних священиків до архієрейських чинів [2].

Зокрема нашу увагу привернули п’ять публікацій у названому виданні, які достатньою мірою характеризують причини відродження православного руху, хід та наслідки Мараморош-Сиготських процесів. Статті підписані криптонімами: А.С. та С.Т.

Вказуючи на причини православного руху в Угорщині автор публікації в 16 числі за 1904 р. вказував, що «русские епископы, народные учителя и священники являются самыми деятельными помощниками правительства в деле мадяризации угрорусовъ» [3]. Критикуючи проугорський елемент на Закарпатті дописувач наголошував на тому, що угорці «на много милостивее и снисходительнее относятся к русскому народу, чем мадяроны» [4]. Разом з тим, журналіст відзначив окремі винятки серед тодішнього духовенства Мукачівської греко-католицької єпархії (Є.Фенцик, І.Сільвай). Одним із головних протестів проти мадяризації, було, на думку автора статті, переселення русинів у інші країни, зокрема за океан.  Крім політичного аспекту був присутній також і соціально економічний. У №40 «Прибавлений» за 1914 р. знаходимо наступне твердження: «Помимо высокой платы за требы, крестьянин обязан платить «приходнику» сено, дрова, хлеб, капусту, яйца. Все это составляет так называемую «коблину», часто отдаваемую священником в аренду еврею, который умеет выжать все, что только можно. Прежде крестьянин был обязан доставить священнику воз дров, воз сена, меру овса или кукурудзу и отработать два дня в год. Ныне (1914 р. – Ю.Д.) он должен выплатить это деньгами по рыночной цене. Власти обязаны взыскать эти подати согласно указаниям священника, которые принимаются без проверки. Помимо того крестьянин обязан платить по высокой таксе требы. Священник отбирает последнюю пару волов или корову, составляя первый пункт завещания в свою пользу в уплату за погребение… В Пасху священник получает по одному хлебу с души и продает их целыми возами еврею или отдает своим свиньям» [5].

У статті виділено три центри православного руху (Бехеров, Великі Лучки, Іза) та вказано, що угорський режим у 1904 р. жорстоко придушив ці намагання населення повернутися до віри предків за допомогою судових процесів.

Наступні чотири статті вийшли в «Прибавлениях» в 1914 р. та були присвячені безпосередньо судовому процесам проти православних в Мараморош-Сиготі. Треба відзначити, що автор статті дав високу оцінку діяльності преподобного Алексія (Кабалюка). «Он сделался как бы апостолом Угорской Руси, повсюду проповедуя православие и удовлетворяя духовныя нужды новобращенных… Часто ему приходилось совершать лишь общую исповедь, так как стечение исповедников было таково, что исповедывать каждого в отдельности не было никакой возможности» [6]. Чітко визначено в статті роль провокатора Арнольда Дулішковича, який вбився в довір’я до графа Володимира Бобринського в Росії, а потім через нього зійшовся з онуками Адольфа Добрянського – Олексієм, Романом та Юрієм Геровськими в Чернівцях. Зібравши необхідні докази, Дулішкович повернувся в Угорщину і передав всі матеріали прокуратурі, яка розпочала готувати судовий процес.

Важливою подією в історії Мараморош-Сиготського процесу був приїзд з Петербурга графа Володимира Бобринського. 3 лютого 1914 р він у супроводі думських послів Балашова і Дмітрієва приїхав до Будапешту. Наступного дня у Мараморош-Сиготі Володимир Бобринський виявив бажання давати покази на російській мові, для того щоб його могли розуміти підсудні. Але голова суду Аврелій Товт не задовольнив його прохання, мотивуючи відмову тим, що судовий перекладач Медведецький погано володіє російською мовою. Під час слухання прокурор поставив графу ряд питань, які мали безглуздий та провокаційний характер. Володимир Бобринський повідомив, що він є головою „Галицько-Руського товариства” в Петербурзі, завданням якого є боротьба проти польських та українських впливів у Галичині й Буковині. Він заперечив тезу, що товариство фінансувало паломницькі поїздки угрорусів до Росії та проводило політичну агітацію в Угорщині [7].

Знаходимо в статті також опис нелюдських тортур, які застосовувалися угорською поліцією та шпіками до закарпатських православних. «В тюрьме арестованных били прикладами, плетьми и ногами до потери сознания, заставляя давать желательные для следствия ответы. Несколько подсудимых сошли в ума» [8]. Російського журналіста дивувала сама суть звинувачення: «Судя по грозному характеру обвинения, казалось бы, этими доказательствами должны явиться взрывчатые вещества, оружие всякого рода. Ничего подобного! На столе лежит куча богослужебных книг киевского издания, св.икон, вывезенных обвиняемыми из разных русских монастырей и конфискованных у подсудимых» [9]. Важливі відомості «Прибавления» подають про сам вирок, який вразив світову громадськість. Найбільше покарання отримав о.Алексій (Кабалюк), котрий повернувшись з США добровільно з’явився до суду. Його засудили на 4 з половиною роки та штрафу 100 крон. Разом з ним незаслужену кару понесло 31 селянин (в тому числі і три жінки)[10].

Таким чином, аналізуючи неофіційну частину «Церковныхъ Ведомостей» журнал «Прибавления…» можна стверджувати, що Мараморош-Сиготські процеси 1903-1904 і 1913-1914 рр. не зупинили православний рух, а навпаки – показали православних як мучеників за віру та викликали до них співчуття. Після Другого Мараморош-Сиготського процесу географія православного руху значно розширилася. Слід зазначити, що православний рух серед угорських ру­синів не був відособленим явищем, характерним лише для Закарпаття. До православ’я на початку ХХ ст. перейшло також ряд сіл у Галичині, на Лемківщині та декілька румунських сіл у Мараморощині. Характерними рисами першого періоду в історії православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст. була недостатня кількість пра­вославного духовенства та відсутність координуючого центру православного руху. 3

Доповідь виголошена на Міжнародній науково-практичній конференції до 100-річчя з дня народження архімандрита Василія (Проніна) (Мукачево, 10 вересня 2011 р.)

Джерела та література:

[1] Церковные Ведомости // Энциклопедия Брокгауза Ф.А. и Ефрона И.А. // http://www.brocgaus.ru/text/109/438.htm

[2] Тимофеева Е. «Церковные ведомости» (1888-1918). История издания. – М., 2007.

[3] Изъ Угророссіи // Прибавленія къ Церковнымъ Ведомостямъ. – 1904. – №16. – С. 594.

[4] Там само. – С. 595.

[5] Православие и уния в Угорской  Руси // Прибавленія къ Церковнымъ Ведомостямъ. – 1914. – №40. – С.1728.

[6] Православие под австро-венгерским судом // Прибавленія къ Церковнымъ Ведомостямъ. – 1914. – №23. – С.1044.

[7] Православие и уния в Угорской  Руси // Прибавленія къ Церковнымъ Ведомостямъ. – 1914. – №42. – С.1799.

[8] Там само. – С. 1044.

[9] Православие и уния в Угорской  Руси // Прибавленія къ Церковнымъ Ведомостямъ. – 1914. – №42. – С.1799.

[10] Там само. – С. 1045.