Історія єпархії

Згідно археологічних та писемних джерел християнство мало поширення на території сучасного Закарпаття ще до прийняття його офіційною релігією в Київській Русі. Більшість дослідників пов’язують поширення християнства грецького обряду з іменами св. Кирила та Мефодія, або, принаймні, їх учнів (І. Базилович, М. Лучкай, архім. Василій (Пронін). Окремі угорські джерела свідчать про те, що на час приходу угрів у Паннонію місцеве слов’янське населення мало єпископство (Повість про прихід угорців). На думку архім. Василія (Проніна), учні св. Кирила та Мефодія, які змушені були залишити Сазавський монастир та чеські землі, поклали початки Угольського монастиря (Василий (Пронин), архимандрит. История Православной Церкви на Закарпатье. К., 2005. С. 55). Свідченням того, що на Закарпатті панував грецький обряд, є діяльність Георгія, Єфрема та Мойсея Угринів при дворі київських князів Бориса та Гліба.

Джерелом духовності та освіти були монастирі. Аналізуючи джерела та монографічний матеріал можна прийти до висновку, що в дотатарські часи на Закарпатті могли вже існувати монастирі в Грушеві та Углі. Цю думку підтверджує дослідник поч. ХХ ст. Ю. Жаткович, який пише, що після відходу татар грушевські монахи скаржилися угорському королю Бейлі IV про втрату документів та грамот на землеволодіння (Жаткович Ю. Очеркъ исторіи Грушевскаго монастыря // Земледельческий календарь на 1944 г. Ужгород, 1943. С. 97). Стосовно монастиря в Мукачеві, то документів про його заснування раніше від 1360 р. не виявлено. Справжній розквіт православ’я на Закарпатті пов’язують з діяльністю подільського князя з роду Гедимінів Федора Корятовича. Князь розбудував Мукачівський монастир та надав йому у володіння ряд сіл із своїх маєтків, він сприяв розвитку освіти та культури у краї.

Складне питанням залишається визначення церковної юрисдикції у краї. Вчені припускають, що на Закарпатті почали формуватися два центри церковної влади. Перший в Мукачеві та другий в Грушеві. У середині ХV ст. в Мукачеві згадується пресвітер Лука, який міг виконувати єпископські функції, підпорядковуючись сербському митрополиту. Відома також грамота константинопольського патріарха Антонія від 1391 р. про надання Грушевському монастирю право ставропігії. У 1491 р. в Мукачеві вже згадується єпископ Іоанн, що прагнув поширити свій вплив на всю територію краю.

У ХVІ-ХVІІ ст. східний обряд на Закарпатті почав потерпати від тиску католицтва та реформатства. З ініціативі місцевих правителів та церковної верхівки було ініційовано укладення Ужгородської унії 1646 р. Згідно унії „нова церква” зберігала східний обряд та мову богослужіння, але визнавала догмат та владу римського папи. Після смерті єпископа Василя Тарасовича, уніатським єпископом було обрано Петра Парфенія, а православним єпископом Іоанникія Зейкана. Останній був змушений у 1663 р. залишити Мукачівський монастир й керувати єпархією з Імстичева та Углі. З того часу для православної віри розпочалися не легкі часи. Центром опору унії та латинізації залишалася Мараморощина, де наприкінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. постало цілий ряд монастирів. Серед них, згідно „Списания обителей Мараморошских” були: Драгівський, Кричевський, Боронявський, Бедевлянський, Білоцерківський, Вільхівський, Бичківський. Вище названі монастирі були засновані стараннями православних владик Йосифа (Стойки) (1690-1711) та Досифея (Федоровича) (1717-1735), які прагнули створити міцний плацдарм для оброни віри.

Австрійська влада, на жаль, стала на бік унійної церкви та зробила все, щоб не допустити виборів нового православного владики, а імператриця Марія-Терезія заявила, що на Закарпатті православних вірників більше не існує.

Східний обряд на православна віра зберегла себе завдяки відданості місцевого населення та діяльності окремих уніатських священиків. Загально відома боротьба проти латинізації письменника-полеміста Михайла Андрелли (1635-1710). Він відкрито відрікся від унії та написав проти неї декілька творів. Найбільш відомі з них „Логос” та „Оборона”. Рятуючись від переслідування переселився до с.Іза, де і похований. Його справу продовжив Іван Раковський (1815-1885), який мав значний вплив на відродження православ’я.

На поч. ХХ ст. через цілий ряд причин розпочалося відродження православної церкви. Угорський уряд всіляко намагався придушити цей рух, вбачаючи в ньому соціальний та національно-визвольний характер. Було ініційовано два судові процеси проти православних у Мараморош-Сиготі (1903-04, 1913-14 рр.), які не могли припинити цей процес. У цей на чолі православного руху став ієромонах Олексій (Кабалюк).

Після включення Закарпаття до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь (1919 р.) православна церква отримала можливість вільно розвиватися. Згідно канонічних прав, на цю територію поширила свою владу Сербська православна церква. У 1921 р. Синод СПЦ направив на Підкарпатську Русь свого делегата єпископа Нішського Досифея (Васич). Цьому єпископу належить значна роль в утвердженні православ’я у нашому краї. Було засновано десятки православних громад та впорядковано чернече життя. Створено чоловічі та жіночі монастирі в Ізі, Липчі, Тереблі. Однією з найбільших проблем того часу, була недостатня кількість православного духовенства. У зв’язку з цим у 1920-30-ті рр. чимало закарпатців здобували духовну освіту в богословських закладах Сербії. Після єпископа Досифея православними громадами, що було впорядковані у формі „Карпаторуської православної церкви” керували єпископ Новосадський Іриней (Чирич), Призренський Серафим (Іванович) та Бітольський Йосиф (Цвієвич). У 1931 р. було відновлено древню Мукачівську кафедру до якої ввійшли також приходи Східної Словаччини. Першим Мукачівсько-Пряшівським єпископом став д-р Дамаскін (Грданичка). Єпископ реорганізував Духовну консисторію, сприяв освітньому рівню духовенства. Для цього було організовано пастир-сько-богословські курси в Ізькому Свято-Миколаївському монастирі. За його правління православна церква отримала будинок єпархіального управління в Мукачеві. Чеський уряд почав надавати православному духовенству грошову допомогу. Станом на 1936 р. Му-качівсько-Пряшівська єпархія складалася з 127 приходів та 160 тис. вірників. Діяло також п’ять монастирів: три чоловічі Свято-Миколаївський (Іза), Свято-Преображенський (Теребля), Преп. Іова Почаївського (Ладомирова), та два жіночі Різдва Пресв. Богородиці (Липча) й Благовіщення Пресв. Богородиці (Домбоки). Крім того існувало ще п’ять чоловічих скитів (Алексий (Дехтерев), инок. Православіе на Подкарпатской Руси // Подкарпатская Русь (1919-1936). Ужгород, 1936. С. 99).

У 1920-30-х рр. частина православних приходів, монастирів та скитів підпорядковувалася Празькому архієпископу Савватію (Врабец), що отримав хіротонію від константинопольського патріарха.

У 1938 р. на Мукачівсько-Пряшівську кафедру було призначено єпископа Володимира (Раїч). Перебування нового єпископа в Мукачеві було малотривалим, позаяк, згідно Мюнхенської угоди частина Підкарпатської Русі була окупована Угорщиною. Єпархіальне управління та єпископ перейшли до Хуста, який у березні 1939 р. також захопили угорці. У квітні 1941 р. єпископа Володимира заарештували, а в жовтні того ж року вислали до Сербії. Регент Угорщини Міклош Хорті призначив „адміністратором греко-східних угорських та греко-східних русинських церковних частин” (Budapesti Kцzlцny. 1941. 13 aprills. Х. 1). Попов проводив про угорську політику та намагався створити в Угорщині „Автокефальну православну церкву”. 5 лютого 1944 р. новим адміністратором було призначено ігумена Феофана (Сабов). У документі його посада значиться як „Єпископський Заступник і Адмінистратор Православної Мукачівсько-Пряшівської Єпархії” (Архів Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області. Арх. Кримінальна справа 1411-С. (Попов М.М.) (7.04. 1947-16.08. 1947 рр.). Арк. 395).

У жовтні 1945 р. Мукачівсько-Пряшівська єпархія перейшла рід юрисдикцію РПЦ. За більше як 50 років радянської влади православна церква пережила чимало трагедій та потрясінь. Було ліквідовано майже всі монастирі та скити, окремі священики були репресовані тоталітарним режимом.

Якісно новий етап в житті православної церкви розпочався наприкінці 1980- на поч. 1990-х рр., коли на чолі Мукачівсько-Ужгородської єпархії стояв архієпископ Євфимій (Шутак). За декілька років було відновлено десятки православних церков та монастирів, відродилася духовна освіта у краї. У 1994 р. зі складу Мукачівсько-Ужгродської єпархії було виведено Хустсько-Виноградівську єпархію. У 2000-2007 рр. єпархією в Мукачеві керував єпископ Агапіт (Бевцик). 21 грудня 2007 р. Священний Синод УПЦ прийняв рішення про призначення архімандрита Феодора (Мамасуєв) на посаду єпископа Мукачівсько-Ужгородського. 23 грудня 2007 р. у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври собор архієреїв висвятив його у єпископи. Єпископ Феодор реформував єпархіальне управління, створив …. відділів, що буде сприяти посиленню місіонерської та пастирської роботи серед населення.

На даний час на території Мукачівсько-Ужгородської єпархії діє 290 приходів, які обслуговують 265 Священиків та 14 монастирів (біля 200 монахів та монахинь). У м. Ужгород діє Духовна академія імені св. Кирила та Мефодія.

Автор: Юрій Данилець, кандидат історичних наук.